Боєць стрілецького батальйону поліції Чернігівщини Андрій Марухленко: «Щоб врятувати побратима, ми сім кілометрів тягнули його полем на саморобних санчатах»

Майор поліції Андрій Марухленко з Корюківщини несе службу у лавах стрілецького батальйону поліції Чернігівщини — підрозділу, який пліч-о-пліч із Силами оборони виконує бойові завдання на найгарячіших напрямках фронту. Раніше він був поліцейським офіцером Сновської громади: знав кожну вулицю, кожну родину, першим приходив на допомогу людям. Тепер за його плечима – запеклі бої на Покровському напрямку, евакуація побратима, обстріли та ворожі штурми. 

Андрію Марухленку – 42 роки. В системі МВС офіцер служить з 2007 року. За цей час працював у різних підрозділах: у секторі кадрового забезпечення, превентивної діяльності. Бувши поліцейським офіцером громади у серпні 2025 року він прийняв рішення долучитись до лав стрілецького батальйону поліції Чернігівщини. Разом з побратимами він боронив країну на Покровському напрямку.

– Нашим головним завданням було не допустити заходу противника на наші позиції. Звісно, звична служба повністю змінилася. На позиціях ти цілодобово в постійній напрузі та бойовій готовності. Ти весь час слухаєш. Вдень і вночі. Кожен звук має значення. Там не можна розслабитися ні на хвилину, – згадує Андрій.

У грудні позицію бійців атакували російські дрони. Вісім ворожих безпілотників один за одним били по укриттю поліцейських – воно було знищене повністю.

– Нам з побратимами пощастило вижити. Це було диво. Але ми залишились без найнеобхіднішого. Провізію нам скидали з дрона. Щоб мати воду ми топили сніг. Було холодно, було важко. Але найбільше в такі моменти думаєш не про себе. Думаєш про родину. Про дружину і про доньок. Я знав, що поки я там — вони у безпеці. І це давало сили, — говорить поліцейський.

Саме думки про родину були з ним і під час бойового зіткнення. Це сталося під час очікування заміни. На їх позицію намагалися зайти російські військові.

— Це сталося раптово. Але часу на страх немає. Є тільки дія. Ми дали відсіч. Росіяни понесли втрати і відійшли, — розповідає Андрій. – Однак найтяжчим випробуванням для нас став вихід з позицій. Нашому побратиму раптово стало дуже зле. Він втрачав свідомість і не міг іти. До точки евакуації було сім кілометрів пішки — засніженим полем, під постійною загрозою. 

У той момент, зізнається Андрій, було страшно не за себе.

— Коли бачиш, що людині поруч погано, і ти розумієш, що він сам не дійде — з’являється інший страх. Страх не встигнути допомогти. Страх втратити його, — тихо говорить він. – Побратим слабшав на очах. Кожен крок давався йому з великими труднощами. Зупинятися надовго було небезпечно, але й рухатися швидко ми не могли. Ми постійно з ним говорили. Не давали йому знепритомніти. Казали: «Тримайся! Ще трохи, ми поруч!». У такі моменти найважливіше — щоб людина відчувала, що вона не одна, — згадує Андрій.

Разом із побратимами вони змайстрували імпровізовані санчата з підручних матеріалів. Обережно поклали на них товариша і по черзі тягнули сім кілометрів, змінюючи один одного.

— Було важко фізично. Але ще важче — морально. Ти весь час думаєш: тільки б витримав, тільки б довезти. Адже відчуваєш відповідальність за його життя, — каже поліцейський.

Побратима доставили до точки евакуації. Він вижив та зараз проходить лікування.

Після короткого відновлення Андрій повернувся до служби у стрілецькому батальйоні.

— Я знаю, що моє місце там. Поки триває війна, я не можу стояти осторонь, – пояснює він. – Війна змінює. Ти починаєш інакше дивитися на життя. Починаєш цінувати прості речі. Ранок. Голоси рідних. Тишу. Я просто роблю те, що повинен, щоб мої діти могли жити у своїй країні і на своїй землі без страху.

Історія майора поліції Андрія Марухленка — це історія про силу духу, професіоналізм і незламність. Про те, як людина, що звикла захищати закон, сьогодні захищає державу. І робить це гідно — разом із побратимами, тримаючи стрій заради Перемоги.

Відділ комунікації 
поліції Чернігівської області