«Якщо дитина почувається у безпеці – це вже маленька перемога», – ювенальна поліцейська з Новгорода-Сіверського Христина Іваненко

Старшому лейтенанту поліції Христині Іваненко не з чужих слів відомо, наскільки швидше за однолітків дорослішають діти прикордоння з країною-агресором. Вони знають, як звучить вибух, як правильно спускатися в укриття, що означає “режим тиші”. Інспекторка ювенальної превенції Новгород-Сіверського райвідділу поліції Іваненко робить усе, щоб, попри війну, ці діти не втратили головного — дитинства.

 

Христина сама народилася й виросла на прикордонні. Семенівська громада –її мала батьківщина. У багатодітній родині навчилася чути, допомагати, розуміти. Старша серед дітей, вона з дитинства звикла бути опорою для молодших. Тепер ці навички стали частиною її служби.

Дівчина згадує, що завжди мала загострене почуття справедливості. Якщо бачила, що когось кривдять, не могла пройти повз. Саме тому обрала долю правоохоронця, у 2019 році вступила до Донецького державного університету внутрішніх справ.

• Я завжди знала, що хочу допомагати людям. Але не просто словами, а реальними справами. Хотіла бути там, де складно, де потрібен хтось, хто може захистити. Поліція — це не просто про закони. Це про людей, які повинні відчувати, що вони не самі, – каже Христина Іваненко.

Сьогодні Христина не просто слідкує за дотриманням прав дітей — вона робить усе, щоб вони почувалися у безпеці. Майже щодня відвідує сім’ї, які опинилися в складних обставинах, підтримує дітей, чиї батьки на фронті або яких війна позбавила дому.

Поліцейська доставляє гуманітарну допомогу, спілкується з родинами, перевіряє, чи є у дітей все необхідне — їжа, теплий одяг, шкільне приладдя. Христина Іваненко проводить заняття в освітніх закладах громади, навчає, як захиститися від небезпеки в інтернеті, як поводитися з підозрілими предметами, як правильно діяти під час повітряної тривоги. Але найважливіше — це увага й турбота.

• Іноді найкраще, що можна зробити для дитини, – просто вислухати її. Не читати моралі, не казати «все буде добре», а дозволити вихлюпнути емоції. Коли до дитини дослухаєшся, даєш зрозуміти, що її думка важлива – дитина тобі довірятиме, – ділиться досвідом поліцейська.

У найважчі часи важливо, щоб у дітей залишалася можливість відчувати радість. Саме тому на великі свята Христина обов’язково приходить до своїх підопічних не з порожніми руками. Вона привозить солодкі подарунки, невеликі сюрпризи. Бо знає: це діти сприймають як символ того, що про них пам’ятають і піклуються, що вони не покинуті сам на сам із проблемами.

• Найважче — бачити в дитячих очах страх. Найцінніше — коли цей страх змінюється на довіру. Я не можу змінити весь світ, але я можу зробити так, щоб у конкретної дитини сьогодні було трохи більше радості, трохи менше страху. Якщо це вдається — значить, я на своєму місці.

Поліцейська мріє про той день, коли кордон стане лише лінією на карті, а не місцем постійної небезпеки. Коли діти зможуть спокійно гратися у дворах, не озираючись на небо. Коли слово “війна” залишиться лише у підручниках історії.

І поки цей день не настав, Христина робить усе, щоб діти, які живуть поруч із війною, пам’ятали: світ тримається на людях, які не дають темряві перемогти.

Відділ комунікації поліції Чернігівської області