На момент повномасштабного вторгнення Аліса Степаненко була дільничним офіцером поліції. Зі зброєю в руках поліцейська стала на захист рідної землі, здійснювала цілодобове патрулювання громади, забезпечувала громадян необхідними продуктами та супроводжувала трофейну техніку для передачі військовим Збройних Сил України.
Службу в поліції Аліса Степаненко розпочала у 2018 році. Робочі будні дільничного – це постійне спілкування з людьми, робота за першим дзвінком стривожених мешканців, небайдужість до чужих проблем. Під їх контролем публічний порядок і безпека громадян.
Повномасштабне вторгнення назавжди змінило життя поліцейської, як і мільйонів українців. Звуки вибухів, збір по тривозі на службі, інструктаж, видача зброї і спецзасобів.
– Ситуація була дуже серйозна, однак всі тримали себе в руках і мали чітку мету – хай там що, але стоятимемо до кінця, – згадує поліцейська.
Вдома Аліса Степаненко залишила двох малолітніх донечок – на той момент їм було 6 і 10 років. Згодом дружина напарника Аліси опікувалась власними дітьми та її донечками, поки поліцейські несли службу.
Служба поліції була щодобовою за графіком чергувань в складі патрулів. Поліцейські намагались за добу об’їхати ледь не всі куточки Срібнянської громади, аби підтримувати правопорядок та доставити продуктові набори людям у віддалені населені пункти. Адже там на все село був один магазин і той не працював.
– Наша команда дуже згуртувалися, ми стали однією сім’єю. Серед основних завдань поліції було забезпечення публічного порядку та громадської безпеки в режимі «офлайн», адже лінія «102» не працювала та були часті перебої з мобільним зв'язком, – розповідає поліцейська. – Після знищення ворожої колони під Срібним, вцілілі окупанти розбіглись та переховувались на території громади. Тому вночі патрулювання було напруженим та небезпечним, адже в повній темряві важко було розрізнити – де свій, а де чужий. Доводилося спілкуватися й з полоненими росіянами. Запам’яталося, що один з солдатів навіть мав українське коріння, але свідомо пішов на нашу землю: щоб заради грошей нищити наш народ, нашу країну, наші цінності. Ми ніколи цього не забудемо і не пробачимо!
Тікаючи з Чернігівщини, росіяни кинули чимало військової техніки.
Завдяки вмілим рукам працівників місцевого підприємства, вона отримувала нове життя і могла служити воїнам ЗСУ. Тому ще одним, не менш важливим завданням поліцейських, було супроводжувати відновлену техніку до інших областей, аби передати її нашим захисникам.
– Під час бойових дій на Чернігівщині для мене особисто найрадіснішими моментами були зустрічі з батьком, який мобілізувався до лав Збройних Сил України. На згадку про кожну таку зустріч я робила фото, адже не знала, коли побачимося знову. У ті буремні дні доля звела мене з майбутнім чоловіком – ми познайомилися на службі. Він, будучи добровольцем, неодноразово разом зі своєю командою надавали поліцейським допомогу в різних ситуаціях. Отак наша тісна співпраця привела нас до спільного проживання. Наразі я працюю на посаді начальника сектору превенції відділення №1 (смт. Срібне) Прилуцького районного відділу поліції. Я пишаюся тим, що я поліцейська! Служу, аби щодня оберігати спокій земляків, дбати про їх безпеку і, за потреби, знову стати на захист громадян зі зброєю в руках, – підсумувала Аліса Степаненко.
Відділ комунікації поліції Чернігівської області
